Де ти брат , 

Обізвись ,

Але там тишина .

Побратим не вернувся із бою ...

Нас окоп поріднив ,

Ми усі мов сім'я .

Нас війна поєднала з тобою .

Ковток льоду , сухарь , 

Кашу кляту з піском

Ми постійно ділили в окопі .

Нас послали вмирать 

І не хочуть мінять ,

Бо їм краще коли ми двохсоті .

Всі бояться нас там , 

Бо ж будем питать 

Чому ми для вас не герої ?

Де ж ті руки підтримки ?

Кого в горі позвать ?

Хто нам спину від зради прикриє ?

Де усі ви були , коли нас москалі

На куски без жалю шматували ?

Коли кровью стікали , та ні кроку назад ,

Не повзли , не йшли , не тікали .

І хоч ви мов баби продажні вляглись , 

Готові щоб вас вже сношали , 

Та ми і двохсоті не підем назад ,

Не пустим псячу навалу .

Прийде час , та подохнуть шути ,

Переможем чмирів - московитів .

Хай не всі , але прийдем додому ,

Й хохлами  піде'м , по своїй вже землі ,

Будем тут , поряд з вами - Богами . 

А на. лобі у вас буде писано ,, раб ,,

Щоб усі тебе здалеку знали .

Якщо матір свою тобі зле захистить , 

То живи поряд в буді із псами .

Кожен зна , що паскудних рабів

Навіть в рай святі не пускають , 

Якщо вибрав ти волю жити в лайні ,

То хай буде доля такою .

А нам шана одна - 200 , 300 ,500 ,

Свою долю приймем як треба.

Але жити рабами у клятих паскуд

Точно вже не буде потреби .