Отак живу , немов сіяю,

Дивлюся , дихаю , літаю ,

Молюся господу творцю .

Дитину маю і кохану ,

А потім щось зі мною стане

І враз неначе й не було .

Всього не стало , загуло .

І скажуть смерть ,

Тобто помер .

І все до чорта полетіло ,

Всього не стало ,

Ніч покрила ...

То що ж то смерть , 

А що життя ...

Чия ілюзія була ?

Кому привиділося все , 

Чия мара ?

Й чи варто жити ,

Хворіти , плакати ,

Страждати .

Рожати , плекати , вбивати .

Все це ілюзія чужа .

А ми вважаєм себе богом ,

Немовби то тільки для нас .

Ввесь вік впираємося рогом .

Все молячись на іконостас ,

Немовби те чогось все варте ,

Ми прагнем красти і вбивати ,

Своє , чуже у себе впхати .

Як можна більше накопити , 

Й на той світ в гроб усе забрати .

А може гріх усе те мати .

Чому ми тут , 

Для чого нам 

Дали життя ,

Дух в нас вселили ?

Що ми таке ?

В чім наша сила ?

А може нас і не було ,

І все це сон чужий , жахливий ?

І хтось проснеться 

Зір відкриє , 

Водою спогади всі змиє .

І не зостанеться

Від зла , жадоби , люті

Та страждань 

І каплі спогадів , вагань .

Навколо буде все навік 

І тільки нас уже не буде

Ніхто ніколи не згада ,

Бо не було , нема й не буде 

Такого зла як ми із вами ,

Прокляття вигаданого нами ......